Культура, освіта, спорт
Олександр Кошиць
Хто коштовностей шукає, хто збирає грошей,
Та є перли, кожен знає, від багатств дорожчі.
Наша мова, наша пісня, туга журавлина,
Рідна хата біля річки і в лузі калина.
Є щось вічне, незнищенне в українців, знаю,
Це любов свята, священна до рідного краю.
«Не можна любити народів других, якщо ти не любиш Вкраїну», - писав В. Сосюра. Не можна любити Батьківщину взагалі, якщо ти не знаєш історії рідного краю, не вивчаєш традицій, не захоплюєшся людьми, які примножили його духовні багатства.
Запрошуємо всіх вас ще раз доторкнутися серцем до минулого , щоб краще зрозуміти сучасне і повірити у майбутнє. До якого так прагнув Олександр Антонович Кошиць.
Великий Маестро, неперевершений диригент, первосвященик слов'янської думки, чародій української пісні, великий посланець - це про людину, яка відкрила Україну світові.
Вед. Я думкою у світле завтра лину, Я у майбутнє прокладаю путь,
У серці я плекаю Україну, у завтра йду, щоб вчора не забуть.
Які були ми, як ми починались, як кожен з нас на повен зріст ставав,
Америки й Європи дивувались, і світ нас, невідомих, відкривав.
Не через завойовницькі походи,чи революції кривавий грім,
У світ нас пісня вивела народна, і дай нам , Боже, з нею жити в нім .
« Ой зелене жито, зелене» - 1 ст.
Роде наш український, ти по світах далеких,
Розкидали війни і грози по краю чужому,
Та навесні, коли в Україну вертають лелеки,
І думи, і душі із ними вертають додому.
Роде наш красний, без краю ти і без кінця,
Слава про тебе далеко по світу розноситься,
Тож давайте сходні відкриєм серця
Одному з синів твоїх - генію Кошиця.
1917 рік.З війни і розрухи, голоду безвладдя постала Українська Народна Республіка.
Яка вона, молода держава? Чого прагне ? Що понесе у жорстокий світ?
Україна понесла.ПІСНЮ!
У 1918 році глава УНР Симон Петлюра віднайшов найкращий спосіб презентувати світові новонароджену державу - доручив Олександру Кошицю зорганізувати хорову капелу і вирушити з нею у велике гастрольне турне по країнах Європи та Америки.Турне перетворилося у тріумфальне шестя української пісні по планеті.
Антверпен, 1920 рік.
«Чи ми маємо якісь особливі інтереси до цього козацького краю? Чи ми симпатизуємо йому через те, що йому багато довелося боротися за свою свободу і незалежність ?Ми ж ледве знаємо його! Навіть сотня з тисячі наших слухачів не змогла б дати правдиву інформацію про Україну. Сьогодні вона Існує, але що буде з нею завтра?
Але ж є Український Національний Хор, який з піснями подорожує по світу. Його гастрольне турне подібне до Хрестового походу, вони не проголошують промов , не роздають брошурок чи мап. Тільки співають. Але чого ніколи не зроблять ні брошури . ні мапи, ні промови, бо книжок не читають, а промов не слухають, можуть зробити тільки пісні.
Сотні, тисячі людей захоплені ними. Оплескам не було кінця. Аплодував кожен, хто хоч трішки співчував пригнобленому народу... Це справді заслужений тріумф Кошиця і його божественного хору, тріумф України і Слов'янства.»
В Канаді О.А. Кошицю встановлено пам'ятник, в США- бюст, в росії щорічно відбувається фестиваль української пісні імені О.Кошиця.
На Україну ім'я всесвітньовідомого диригента, композитора, етнографа, фольклориста повернулося із здобуттям нею незалежності. В Києві на вулиці О. Кошиця в школі № 296 відкрито музей великому Маестро, на батьківщині в селі Тарасівка з нагоди 125- річчя від дня народження пісенного світоча в 2000 р. споруджено пам'ятний знак.
У 2005 році з ініціативи учнівського та педагогічного колективів у школі була відкрита кімнату-музей Олександру Кошицю.
У 2005 році в Україні відбувся І Всеукраїнський фестиваль хорових колективів ім. О .Кошиця.
(виконується пісня « Вереснини»)
Забрали в осінь журавлі
Погожі світлі днини,
І в ріднім Кошиця селі
Стрічають вереснини.
Приспів
Співає вересень, співає,
І кличе, щоб там не було.
Туди, де сині небокраї,
Туди, де пісні джерело.
Із серця матері - землі
Цей дивний голос линув.,
І білий світ завмер, коли
Співала Україна.
Сьогодні рідне бережем,
Навчаємось чужому.
І геніїв - синів своїх
Вертаємо додому.
Незалежна Україна повертає імена славних синів і дочок своїх. Серед них почесне місце належить Олександру Антоновичу Кошицю.
Хто він? Звідки? Де його коріння?
Він народився на землі, де лунають найкращі у світі пісні, де чути найщирішу нашу мову, де сяє найясніше між усіма сонцями сонце
Землі - свідка козацької слави, землі, де ходили гайдамаки із «святими ножами»
Землі, по якій блукав «малими босими ногами» великий Тарас, яку оспівав у своїх геніальних піснях
Землі з найкращими людьми .найкращого куточка у світі, де стоїть моя люба Тарасівка.
Олександр Антонович Кошиць. Теплого серпневого дня 1875 року з'явився на світ у родині сільського панотця. Коли Олександру виповнилося 2 роки., батьки переїхали до іншої парафії, в с. Тарасівку.
Заховалось сонце в хлопчика в долоні,
У вечірній тиші задрімали коні,
Впали зорі - роси десь посеред ставу,
І матусі пісня в серці виростала.
Родина не уявляла себе без пісні. Вона жила в їх душах.4 брати і 4 сестри були співаками, а брати - ще й диригентами.
Співали зранку до вечора, при роботі і без роботи, в усіх закутках дворища - в покоях, в саду , на городі.
Чи співають так у Тарасівці сьогодні? Співають. Це фольклорний ансамбль із Ново-Українки, неодмінній учасник і лауреат пісенних конкурсів та фестивалів.
Лийся, моя пісне, долами - ярами,
По землі стелися диво-килимами,
В серці обізвися тихою струною,
І душі торкнися ніжно-молодої.
(виконується укр. нар. пісня )
В своєму рідному селі Олександр Антонович записав понад 100 пісень. У книзі « Спогади» Кошиць згадує сільські свята, веснянки, весілля.
(фольклорна група виконує весільні приспівки)
Впала зірка з неба,
А нам цього й треба,
Сьогодні неділя,
Просим на весілля.
Зеленая вишенька, білий цвіт,
Як не піду за милого, піду в світ,
Заплачуть купці, ще й кравці,
Ще й тарасівські парубці.
Дівчата! А танцювати хочете?
Дів.
Хочемо! – (танець дівчат)
Тоді до танцю!
Дів. А хто любить і що як,
А я люблю краков'як,
Тому моє біле личко
Розквітає, як мак.
(дівчата і хлопці танцюють уривки з танців «краков^як», «карапет», «ойра»,
«полька», приспівуючи ):
А я річці купалася ,
Краков'яка злякалася.
Ой кара, карапет.
Блондин . а чи брюнет.
Оце тобі ойра, ойра,
Оце тобі друга, друга.
Полька, полька, полька - біт.
Полька ходить без чобіт.
Якби полька робила,
То в чоботях ходила.
Із любої серцю Тарасівки доля повела Олександра в Богуслав, а потім у Київ на навчання, зв'язала його з піснею на все життя.З нею він здійснив тріумфальне шестя по планеті, чаруючи й дивуючи народи світу своїм талантом диригента і композитора, красою і багатством українських народних перлин, неперевершеним їх виконанням.Франція, Італія, Англія, США, Канада і далека Мексика
Українські пісні чарували весь світ.
Затремтіли струни у душі моїй,
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній,
Що до них торкнулось? Чи проміння дня?
Чи журба , чи радість, чи любов моя?
(виконується укр.. нар. пісня»0й у полі, полі»)
Доля закинула Олександра Кошиця аж до Америки, де він і оселився. Ніколи не хотів взяти американського громадянства. Він ненавидів «той шаленій Нью-Йорк» за його « пекельний і безперервний гуркіт, метушню та світлову рекламу».Мріяв про тишу, рідну землю, «хотілося завернути назад коні, вернутися в рідну хату, до старих батьків, не кидати гарного й не шукати, можливо, поганого. Чом я цього не зробив?»
Гей, розбіглись коні по яру крутому,
Чом не завернув я тих коней додому?
Не шукав в житті я спокою чи раю
І понесли коні до чужого краю.
Притомились коні, побіліли гриви,
На крилі пісеннім я бував щасливим,
Та ніде й ніколи на вершині слави
Тих зірок не мав, що падають до ставу.
(виконується пісня « Ой вербо, вербо»)
Мій отчий дім, де всі стежки мої,
Веселками ясними перевиті.
Де у садках співають соловї,
Де щлях у світ лежить в високім житі.
Мій отчий дім! Ти дав мені усе,
Моя Вкраїна піснею багата.
Ввійшла у серце співом голосним,
Як та любов, яку дарує мати.
Пісня «Ой летіла птаха»
Коли Україна лежала в муках конання, наша велика чарівниця - пісня, пісня благовісниця на повний голос лунала над світом і несла людям радість пізнання українського народу, а відтак і самої новонародженої держави України, існування якої сотні років було покрито мороком невідомості.
Численні слухачі обох континентів, безмежно вражені почутим і побаченим, повторювали:«Так ось які вони, українці! Так ось які їхні чарівні пісні - самоцвіти! Ось вона яка, їхня Україна!» Наша Україна.
Олександр Кошиць прийшов у мистецтво з високою місією власного буття на землі - робити світ і людей не тільки кращими , добрішим ,а й сіяти зерна правди про свою прадавню і водночас молоду Вітчизну.
. Молоді тарасівчани такі ж співучі, як і колись. Можливо, в їх серцях живе душа чародія української пісня
(виконується пісня « Я України син»
Сьогодні Олександр Антонович знову у дорозі. Він повертається до нас. Приймімо ж його в свої серця з любов'ю і надією.Давайте завершимо нашу зустріч спільним виконанням улюбленої пісні Олекандра Антоновича - «В кінці греблі»
Творча характеристика
аматорського народного хору «Джерело»
Тарасівського сільського будинку культури
Звенигородського району Черкаської області
Всесвітньо відомий композитор, диригент, етнограф, фольклорист Олександр Кошиць називав село Тарасівку своєю батьківщиною, бо з ним він був пов'язаний і серцем, і душею , і спогадами. Тут від батьків, співучих земляків, неповторної тарасівської природи заронилися в юне серце мелодії пісень, які він пізніше понесе по світові .Тут при Покровській церкві буде створено хор, який часто згадуватиме Маестро в далекій Америці.
Не дивно, що в 60-70-і роки минулого століття тарасівський хор вважався одним із найкращих в Звенигородському районі та добре відомим в Черкаській області. Та вітри перемін 90-х не поминули і Тарасівку:хор перестав існувати. Тільки із здобуттям Україною незалежності повернулося на батьківщину ім’я славного її сина Олександра Кошиця. У 2000 році вдячні земляки на місці батьківської хати спорудили Чародію української пісні пам’ятний знак, у 2005 році у місцевій школі відкрили музей О.Кошиця, з 2007 року у вересні в с. Тарасівка відбувається щорічний обласний фестиваль української пісні ім. О.Кошиця. Хоровий колектив, відродився лише у 2011 році. У ньому сьогодні співають колишні самодіяльні артисти 70-х:Ніна Селезень та Марія Пшенишна, Тетяна Плахотник та Лідія Пшенишна, Василь Корзаченко та Катерина Лагода та багато інших; молоді виконавці Анна Колісник та Іван Безверхий; співають подружжя Кононенків , Пшенишних,Бондаренків. Хором, у якому 28 учасників керує талановитий Василь Клименко. У творчому доробку - більше 24 пісень українських композиторів та українських народних, твори в обробці О.Кошиця. За 2 роки існування хору проведено виступи на 26 заходах різної форми, з них сільських - 18 , районних – 6, обласних - 2. Хоровий колектив «Джерело» - неодмінний учасник сільських та районних заходів і свят,зокрема «Вінок Тарасу», Дня незалежності України, а також обласного фестивалю української пісні ім. О.Кошиця. Хористам гаряче аплодували глядачі, які проживають у Звенигородському будинку інвалідів та Тарасівському будинку ветеранів, на зажинках у Лисянському районі. Учасники добре знаного не тільки в районі, а й в області фольклорного колективу Ново-Українського клубу під орудою Валентини Кармазин брали участь у різдвяному вертепі у Шполі і Звенигородці, святі Івана Купала у Катеринополі, виступали у Шевченківській школі мистецтв.
Хоровий колектив підтримує зв’язки з родиною Кошиців,благодійним фондом О.Кошиця в м .Черкаси та його керівником Оксаною Колісник, хором ім. О.Кошиця у м .Богуслав та його керівником Олексієм Юзефовичем,хоровим колективом школи № 296 м. Києва(там створено музей О Кошиця).
У селі щорічно проводяться свята 8 березня, Мітинг та концерт до Дня Перемоги, День села Тарасівка, Івана Купала,урочистості з нагоди Дня народження О.Кошиця, свято Нового року, різдвяні колядки.
| 
